Острог — старовинне місто з насиченою історією та унікальними пам’ятками архітектури. Знахідки, виявлені при археологічних дослідженнях, засвідчують, що територія теперішнього міста була заселена ще в 4–3 тисячолітті до н.е., потужним воно було і в давньослов’янський час. Острог вперше згадується 1100 році. Вже у XIV – XVII ст. він був столицею князівства Острозького, яке являло собою державне утворення з обмеженим суверенітетом. 

Місто майже три століття було резиденцією князівського роду Острозьких, що дав Україні видатних полководців, меценатів та визначних національних провідників. Навіть після згасання прямих нащадків роду князів Острозьких, родинний герб продовжував виконувати роль герба князівства як певної територіальної одиниці. Так, згідно із заповітом Януша Костянтиновича Острозького, що не мав прямого спадкоємця, Острозька ординація мала перейти до молодшої гілки роду, князів Заславських, а у разі вгасання і цього роду – до рицарів Мальтійського ордену, але разом з тим в ужитку мав залишатися герб князів Острозьких, що продовжував репрезентувати територію ординації (князівства). Згодом ми бачимо герб Острозьких на печатках Любомирських, до яких 1673 р. перейшло володіння Острозькою ординацією, відповідно вони іменували себе «князі на Острогу та Заславі».

Столицею князівства було місто Острог, яке з 70-х рр. ХVI ст. стало найбільшим центром освіти і культури всієї України. У місті потужно розвивалося музичне мистецтво (острозький наспів), були потужними цехи золотарів, зброярів, гончарів і т.д. Приблизно в 1576 р. стараннями князя Василя-Костянтина була заснована перша у східній Європі вища школа, названа сучасниками Академією. Унікальність та оригінальність цього вищого закладу освіти виявилися й у тому, що тут уперше поєдналися два типи культур: візантійська і західноєвропейська. З Острозькою академією пов'язується Ренесанс українського народу. 

На південно-східній околиці історичної частини Острога знаходиться старовинна Замкова гора. Перші дерев’яні укріплення — давньоруське городище ХІ–ХІІ ст., — що знаходились на цьому місці, були знищені татарськими ордами у 1241 р. У середині XIV століття князь Данило Острозький відновлює зруйновані споруди та будує кам’яну Вежу Муровану, що розташована у південно-східній частині Замкового двору на пагорбі. Уперше вона згадується у 1386 р. 

Вежа Мурована — унікальна оборонна споруда середньовічної Волині. Вона належить до типу житлових оборонних башт. Місцями її стіни сягають завтовшки 2,6 м. Колись у нижньому (підвальному) ярусі зберігалися запаси пороху, необхідного для тривалого захисту фортеці, та провіанту; також тут був глибокий колодязь. Підвальний та середній поверхи складаються з чотирьох приміщень, на верхньому були житлові кімнати. На жаль, вежа дійшла до нашого часу вже перебудованою, без верхніх поверхів. У 1797 р. верхній ярус споруди розібрали, аби згодом відбудувати у зміненому та спрощеному вигляді. У 1913–1915 рр. вежу відреставрували для потреб музею силами Братства ім. князів Острозьких.

Нова (Кругла) вежа розміщена у південно-західній частині подвір’я. Свою назву отримала від того, що на час побудови (кінець XVI ст.) вона була найновішою спорудою на Замковій горі. Вежа підсилювала ріг оборонних мурів і була стратегічно вдало розміщена в системі оборони замку. Споруду завершує стрічка навісних бійниць із глухою аркадою, прикрашеною фігурними зубцями. Її захисники могли обстрілювати ворога одночасно майже із сорока бійниць, причому зона обстрілу дорівнювала 270 градусам.

У північній частині Замкової гори стоїть Богоявленський собор. Коли з’явився храм, точно невідомо. За легендою, розпочав будівництво у XV князь Василій Красний, а закінчив його син Костянтин Іванович. Дату 1521 р., вибиту на північній стіні, одні дослідники пов’язують з часом його побудови, інші з пристосуванням храму для оборони: тоді його північна стіна, потовщена та обладнана чотирма бійницями для гармат, стала частиною замкового муру. Після переходу останньої представниці роду князів Острозьких у католицизм, храм був закритий (1636 р.). Церква більше 200 років стояла пусткою і за цей час перетворилася на руїну. Її відновили у 1887–1891 рр. На старих фундаментах звели храм, що повторював давню споруду. Північна, найміцніша стіна старої будівлі була включена до споруди нового храму. Але при відбудові були зроблені й певні зміни і на сьогодні храм практично став пам’яткої архітектури ХІХ ст. з елементами XVІ ст. 

У місті також збереглися зведені у XVІ ст. Луцька і Татарська надбрамні вежі. Внаслідок того, що башти виконували одні і ті ж самі функції — оборонної башти і міської брами — вони дуже подібні. Татарська збереглася гірше, втрачена значна частина округлої частини будівлі. Вона була названа відповідно до району міста, заселеного переважно татарами. Захищала в’їзд з боку шляху на Звягель (зараз м. Новоград-Волинський). Пам’ятка є унікальним типом укріплених міських воріт, що поєднував функції в’їзної брами та оборонної вежі.

Луцька вежа захищала місто з боку Луцька. Як і Татарська, вона була водночас оборонною спорудою та воротами. Первинно була двоярусною, згодом їй надбудували аттик з бійницями, що надало споруді характер цивільної архітектури. 10 грудня 1985 року в ній відкрився Музей книги та друкарства.