Інформація

Місто як весільний подарунок

 

Польське містечко Ярослав (з наголосом на букві «о») знаходиться недалеко від кордону України. Мало хто знає, що названо воно в честь руського князя Ярослава Мудрого, а в XVI-XVII століттях належало князям Острозьким.  

До князів Острозьких воно перейшло в наслідок династичного шлюбу між молодим Олександром Острозьким та, вже на той час сиротою, Анною з роду Костків. Батько Анни – сандомирський воєвода Ян Костка –  вже на той час помер, але значення роду Костків, які були прямими нащадками перших польських королів П’ястів, ще всі добре пам’ятали.

В той час Велику Мазовію разом із Варшавою не так давно приєднали до Польщі (1526 р.) і у мазоветської шляхти ще доволі живі були спогади про свою незалежність. Тоді бабцю Анни Косчанки, яку теж звали Анна, проголосили королевою Мазовії, але втримати незалежність їй так і не вдалося.  Тому й не дивно, що вибір князя Василя-Костянтина впав на молоду сироту Анну. Королівські амбіції князя Острозького і в цьому випадку чітко прослідковувалися. 

Князь Олександр, одружившись в 1592 році, зробив головним своїм осідком Ярослав, і збудував там гарний палац, який і сьогодні знаходиться в центрі міста на Ринку. Правда сьогодні його називають «кам’яниця Орсеті» від пізнішого власника цього будинку.

Містичні родинні історії

 

З потомством Олександра в Ярославі та недалекому Любліні пов’язана містична історія. Всі сини Олександра померли у молодому віці в Ярославі: 1605 р. – помер Василь, 1606 р. – Криштоф, 1607 р. – Олександр, а в Любліні у 1618 р. помер Адам-Костянтин, 1619 р. – Януш-Павло. Особливо загадковими були смерті останніх двох синів Олександра. Молоді князі Адам-Костянтин та Януш-Павло виховувалися у православній вірі під керівництвом Зизанія Тустановського. Але після смерті батька за їхнє виховання взялась мати Анна разом з ярославськими єзуїтами. Папа Римський Климент VIII особисто піклувався про те, щоб княжичі стали католиками. 

Вже навчаючись в єзуїтській колегії Ярослава хлопці не дуже тягнулися до науки, їх більше цікавила військова справа. Так, коли викладач-єзуїт сказав, що філософія є важливішою за коня, Костянтин відповів: «Шановний отче, коли стане сто тисяч татар, а навпроти них сто тисяч філософів, напевно, що ті останні татар не переконають; з ними треба битися». Ще один випадок розповів Каспар Несецький. Один із Олександровичів, прийшовши до викладача, поставив собі за мішень «Житія святих» і глибоко їх пробив стрілою. Слово, у яке влучила стріла, було «смерть», що було ознакою швидкої смерті. 

Повертаючись додому з Варшавського сейму 10 квітня 1618  року, молодий Костянтин Олександрович, якому лише виповнилося 21  рік, несподівано захворів і помер. Смерть князя наздогнала у Любліні. Рівно через рік, у 1619, помер і другий Олександрович Януш і знову в тому ж таки Любліні. 

Актуальною залишається й версія, що з’явилася чи не відразу по смерті обох князів: вони обидва померли в домі люблінського шляхтича Людвіга Понятовського, який користувався “поганою славою”, а, отже, обидва князі могли померти від отрути чи були позбавлені життя якимось іншим чином. Обидва княжичі були поховані в костелі ярославького колегіуму Всіх Святих.

В ярославському костелі був похований і князь Олександр Острозький, його туди перевезла донька Анна-Алоїза з православного Богоявленського собору Острога. В Ярославі була похована і вона сама, а потім останки батька й доньки з Ярослава єзуїти перевезли  до острозького єзуїтського колегіуму, де вони й були знищенні російськими солдатами в першій половині  ХІХ ст.